Коли художник стає зрозумілим для всіх, він помирає.
Коли художник робить щось, що подобається багатьом, він гине.
Коли художник пристосовується до реальності, він згниває.
Коли художник припиняє провокувати світ, він іде в небуття.
Цю роботу присвячую невтомному борцю Петру Павлєнському.
P.S. Одного разу я сказав ці слова в розмові з іншим Петром — моїм другом. На той момент думка була остаточно сформована, просто озвучив її при нагоді. Тоді я навіть не думав про Павлєнського, але мій друг Петруччо був здивований, що ці слова мої, а не Павлєнського. В той момент я зрозумів, про кого це, і хто якнайкраще ілюструє цю скромну думку про нелегку долю художника.
З Петром Павлєнським ми не знайомі, навіть заочно. Проте я дуже поважаю і ціную те, що він робить. Не завжди приймаю, але точно розумію. Цю роботу я присвячую йому, і таким як він. Ця робота про нього і багатьох інших, хто досі не зламався і, маю надію, не зламається.
Подобається мій стріт-арт? Підтримайте вільне вуличне мистецтво!
У разі використання світлин, прохання ставити посилання на сторінку роботи або проекту.